ЧИ ІСНУВАЛА НОВОРОСІЯ?

Як зазначається в численних російських джерелах, Новоросія – це великий історико-культурний регіон в Північному Причорномор'ї, приєднаний до Російської імперії в результаті російсько-турецьких воєн у другій половині XVIII століття. Відмінною рисою Новоросії стала та обставина, що її населення, інфраструктура і спосіб життя сформувалися протягом порівняно короткого історичного відрізка часу, а сам регіон перетворився з неосвоєного степу з рідкісними кочовищами в потужний промисловий район, який став становим хребтом економіки спочатку Російської імперії, а потім і радянської й сучасної України.

Деколи і досі можна почути, що Новоросійський край населяли переважно росіяни, а адміністративним центром Новоросії була російськомовна Одеса. Однак це не відповідає дійсності.

Термін Новоросія виник штучно у зв’язку зі створенням у 1764 році Новоросійської губернії. В різні часи її центрами були Кременчук та Катеринослав (сучасний Дніпро). Новоросійська губернія проіснувала по 1802 рік, після чого була розділена на Миколаївську, Катеринославську і Таврійську губернії. У 1803 році Миколаївська губернія була перейменована в Херсонську.

КОРОТКА ПАМ’ЯТЬ НАЩАДКІВ В’ЯТИЧІВ

4 листопада 2016 року в Москві на Боровицькій площі поблизу Кремля відбулася помпезна церемонія відкриття пам’ятника київському князю Володимиру. На ній були присутні президент Росії Володимир Путін, голова уряду Дмитро Медведєв і предстоятель Російської православної церкви Кирило Гундяєв.

«Это большое, значимое событие и для Москвы, и для всей нашей страны и для всех наших соотечественников. Новый памятник - дань уважения нашему выдающемуся предку. Особо почитаемому святому, государственному деятелю и воину, духовному основателю государства российского», - пафосно заявив на відкритті Путін. Проте російського президента знову підвела необізнаність, а точніше кажучи, історичне безпам’ятство.

Історичне ядро сучасної Росії склали землі східнослов’янського племені в’ятичів, яке населяло в VIII-XIII століттях басейн Верхньої і Середньої Оки (на території сучасних Московської, Брянської, Калузької, Орловської, Рязанської, Смоленської, Тульської, Воронезької та Липецької областей).

КОРОЛІВСТВО РУСЬ 

злет і падіння Галицько-Волинської держави

    Помиляються ті, хто думає, нібито королі і королівства існували лише в Західній Європі. Існувало королівство і на Русі, щоправда, нетривалий період, але зате з самими справжніми королями, коронованими, як і годиться, Папою Римським. А передісторія виникнення Королівства Русь була такою.

    Наприкінці XII століття в період феодальної роздробленості Русі одним з найвпливовіших феодалів став волинський князь Роман Мстиславович. У 1199 році після смерті галицького князя Володимира Ярославовича в його руках опиняється Галич, а через три роки Роман несподівано з'являється під стінами Києва, заволодіває містом і вигнавши з престолу свого тестя князя Рюрика стає великим київським князем.

      Об'єднання Волині, Галичини та Київської землі саме по собі стало визначною подією в житті давньоруської держави. Однак князь Роман ставить важливіші завдання, він прагне до відновлення політичної єдності всієї Русі.

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА 

Однією з найвизначніших постатей в історії України є київський князь Володимир Святославович. Цей князь отримав чи не найбільше прізвиськ серед давньоруських князів. Його називають і Володимиром Великим, і Володимиром Красним Сонечком, і Володимиром Хрестителем, і Володимиром Святим. Та саме за останні прізвиська, пов’язані з прийняттям християнства, дуже часто дорікають князеві.

Мовляв хрестив Русь і русинів силою, «вогнем і мечем», попри бажання своїх підданих, знехтувавши прадавніми слов’янськими (читай язичницькими) традиціями.

Але залишмо емоції і спробуймо подивитися на цю подію об’єктивно. Безумовно князь Володимир був далеко не ідеальним правителем. Та й більшість тодішніх європейський монархів були такими ж або ще гіршими.

«ГОЛУБ» І «ЛЕВ» ІВАНА МАЗЕПИ

     Загальновідомо, що український гетьман Іван Степанович Мазепа був визначним меценатом. Його коштом будувалися церкви, монастирі, школи, видавалися книжки, відливалися церковні дзвони. Так, наприклад, найбільший зі збережених старовинних бронзових дзвонів України має назву «Мазепа». Цей дзвін, відлитий київським майстром Опанасом Петровичем у 1705 році, на замовлення і на кошти Івана Мазепи, встановлено на другому ярусі дзвіниці Софійського собору в Києві.

      Нещодавно ще один дзвін Мазепи, так званий дзвін «Голуб» було віднайдено в російському місті Оренбурзі. У 1941 році його було евакуйовано туди разом з певною частиною унікальних експонатів Чернігівських музеїв і з якихось причин так і не повернуто в Україну. Дзвін був виконаний відомим майстром-ливарником Карпом Балашевичем у 1699 році на замовлення гетьмана Мазепи для Батуринської Воскресенської церкви. Ця церква знаходилася поруч з резиденцією гетьмана і вважалася придворною.

СВЯТИЙ КОШОВИЙ
житіє преподобного Петра Калнишевського

12 липня 2016 року виповнилось 325 років з дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

Майбутній кошовий народився на тодішньому прикордонні між Московським царством і Річчю Посполитою у селі Пустовойтівка (зараз Роменського району Сумської області) в день пам’яті святих апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року.

У 1750-і роки він обіймав посаду осавула, а згодом і генерального судді Запорозької Січі. 1762 року Петро Калнишевський вперше очолив Запорозьку Січ, пробувши на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрічався в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, Калнишевський став нелюбим цій імператриці, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге він очолив Запорозьку Січ у січні 1765 року, всупереч царській волі, і керував нею аж до зруйнування, тобто 10 років підряд «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани змінювалися кожні кілька років.

СТРАШНА ПОМСТА

що заснував князь Юрій Довгорукий?

Князь Юрій Довгорукий увійшов у нашу історію, як суперечлива і неоднозначна постать, яка обросла численними легендами. Так, серед багатьох історичних публікацій доводиться зустрічати твердження, нібито саме київський князь Юрій Довгорукий 1147 року заснував Москву. Однак це невірно.

Треба все ж таки коректно поводитися з історичними фактами. Коли Довгорукий засновував Москву він був не київським, а ростово-суздальским князем. Власне своє прізвисько «Довгорукий» князь Юрій Володимирович одержав саме за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Ростово-Суздальському князівстві. Утвердитися на київському столі Довгорукий зміг лише у 1149 році та й то ненадовго. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Востаннє він здобув великокняжу столицю 1155 року й залишався там до кінця свого життя.