ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА 

Однією з найвизначніших постатей в історії України є київський князь Володимир Святославович. Цей князь отримав чи не найбільше прізвиськ серед давньоруських князів. Його називають і Володимиром Великим, і Володимиром Красним Сонечком, і Володимиром Хрестителем, і Володимиром Святим. Та саме за останні прізвиська, пов’язані з прийняттям християнства, дуже часто дорікають князеві.

Мовляв хрестив Русь і русинів силою, «вогнем і мечем», попри бажання своїх підданих, знехтувавши прадавніми слов’янськими (читай язичницькими) традиціями.

Але залишмо емоції і спробуймо подивитися на цю подію об’єктивно. Безумовно князь Володимир був далеко не ідеальним правителем. Та й більшість тодішніх європейський монархів були такими ж або ще гіршими.

«ГОЛУБ» І «ЛЕВ» ІВАНА МАЗЕПИ

     Загальновідомо, що український гетьман Іван Степанович Мазепа був визначним меценатом. Його коштом будувалися церкви, монастирі, школи, видавалися книжки, відливалися церковні дзвони. Так, наприклад, найбільший зі збережених старовинних бронзових дзвонів України має назву «Мазепа». Цей дзвін, відлитий київським майстром Опанасом Петровичем у 1705 році, на замовлення і на кошти Івана Мазепи, встановлено на другому ярусі дзвіниці Софійського собору в Києві.

      Нещодавно ще один дзвін Мазепи, так званий дзвін «Голуб» було віднайдено в російському місті Оренбурзі. У 1941 році його було евакуйовано туди разом з певною частиною унікальних експонатів Чернігівських музеїв і з якихось причин так і не повернуто в Україну. Дзвін був виконаний відомим майстром-ливарником Карпом Балашевичем у 1699 році на замовлення гетьмана Мазепи для Батуринської Воскресенської церкви. Ця церква знаходилася поруч з резиденцією гетьмана і вважалася придворною.

СВЯТИЙ КОШОВИЙ
житіє преподобного Петра Калнишевського

12 липня 2016 року виповнилось 325 років з дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

Майбутній кошовий народився на тодішньому прикордонні між Московським царством і Річчю Посполитою у селі Пустовойтівка (зараз Роменського району Сумської області) в день пам’яті святих апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року.

У 1750-і роки він обіймав посаду осавула, а згодом і генерального судді Запорозької Січі. 1762 року Петро Калнишевський вперше очолив Запорозьку Січ, пробувши на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрічався в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, Калнишевський став нелюбим цій імператриці, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге він очолив Запорозьку Січ у січні 1765 року, всупереч царській волі, і керував нею аж до зруйнування, тобто 10 років підряд «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани змінювалися кожні кілька років.