СТОЛИЦЯ ВОЛЬНОСТЕЙ 

скільки було Запорозьких Січей?

Реконструкція Запорозької Січі
на Хортиці

Українське козацтво не лише є однією з найбільш яскравих і героїчних сторінок історії України, але й являє собою унікальне явище в світовій історії. Інтерес до козацтва завжди був великим як з боку істориків, так і простого народу, що оспівав подвиги козаків у своїх піснях і думах. Однак, на жаль, через відсутність повноцінних джерел чимало проблем, пов’язаних із вивченням козацтва, досі не цілком прояснені.

   Загальновідомо, що столицею козацьких вольностей, куди вони поверталися своїм серцем і помислами, і де перебував цвіт козацтва, була Запорозька Січ. Назва «січ» походить від слова «сікти», тобто рубати. Спочатку вона означала укріплення зі зрубаних дерев і очерету. Нерідко вживають й іншу назву для козацьких поселень - Кіш. Слово «кіш», ймовірно, дуже стародавнього, індоєвропейського походження. Споріднені слова в санскриті означають «військо», «стан вождя» і подібне. Таким чином, з того часу, коли перші козаки почали створювати свої військові об’єднання, обирати ватажків і будувати укріплення-бази, вони стали вживати ці слова для позначення столиці Війська Запорозького.

РОСІЯ – ЦЕ МОСКОВЩИНА 

повернімо історичну назву північного сусіда

У Верховній Раді було запропоновано вельми цікавий законопроект. Автори законодавчої ініціативи пропонують перейменувати Росію в Московію. А назву «Росія» в застосуванні до Російської Федерації документ пропонує заборонити, оскільки воно є історичним надбанням України. «Під історичною назвою території України в цьому законі розуміється словесне найменування «Русь» і похідне від нього «Росія», - йдеться в документі.

Законопроект є дуже слушним, оскільки, дійсно, певний час до території України і українців поряд з назвами «Русь», «руський» застосовувалися і найменування «Росія», «російський».

Даний факт вичерпно був висвітлений ще видатним українським філологом та істориком М.О. Максимовичем у статті «Об употреблении названий Россия и Малороссия в Западной Руси. Примеры употребления данных названий в первоисточниках», опублікованій  1867 року. В ній вчений наводить наступні приклади (перекажемо лише деякі з них).

СВЯТОКИЇВСЬКИЙ БОГАТИР 

звідки був родом Ілля Муромець?

Усім нам з дитинства знайомі казкові персонажі билинних богатирів. Герої народного епосу, вони стали уособленням хоробрих захисників рідної землі від набігів кочових орд. Саме слово «богатир» тюркського походження. Вперше воно зустрічається в Іпатіївському літописі в розповіді про татарських воєвод під 1240, 1243 і 1263 роками. Для визначення поняття, яким сьогодні є слово «богатир», у давньоруській мові аж до XIII століття вживалося слово «хоробр» або, з церковнослов’янським забарвленням, «храбр», яке згодом перетворилося на епітет «хоробрий». Таким чином, словосполучення «хоробрий богатир» - це тавтологія, як «масло масляне».

Безсумнівно, центральною фігурою богатирського епосу є Ілля Муромець. Про нього існує найбільша кількість билин. Близько тринадцяти самостійних сюжетів про Іллю є тільки в класичному билинному епосі. Крім того, про нього складено казки та козацькі пісні оригінального змісту. Відомі також лубкові обробки історій про Іллю Муромця. Напевно, багато хто добре знайомий із сюжетами основних подвигів цього популярного епічного героя. Менш відомо, що билинний богатир Ілля Муромець вшановується православною церквою як святий. Останки богатиря й до сьогодні покояться в одній із печер Києво-Печерської лаври, у скляній гробниці, разом із гробницями інших київських святих.

ЕСКАДРОН ГУСАРІВ ЖВАВИХ 

чи був цей рід військ російським?

Мабуть, навряд чи можна знайти людину, яка б не знала, хто такі гусари. Проте мало хто знає, що гусарські полки не були, власне кажучи, російськими. Гусари комплектувалися з рекрутів, які набиралися головним чином в Україні. У гусарських полках служило чимало сербів, молдаван, албанців, угорців, переселених царським урядом в середині XVIII століття на землі Південної України, у так званi Нову Сербію і Слов'яносербію, але основну масу становили саме українці.

Мадярські гусари (1762 р.)

Уперше гусари, як особливий рід кавалерії, з’явилися у ХV столітті в Угорщині. Там так називали кінних воїнів угорського дворянського ополчення, що ділилося на роти у складі 20-25 вершників. Угорською huszar означає «один з двадцяти», звідси і назва. Наслідуючи угорців, багато держав Європи - Польща, Австрія, Прусія, Франція - ввели у своїх військах гусарські частини. У Росії окремі іррегулярні формування гусарських частин почали створюватися ще у XVII столітті за зразком польських гусар. Проте до складу регулярного війська їх було включено тільки у другій половині XVIII сторіччя.

1765 року після ліквідації українського Слобідського козачого війська було сформовано п’ять поселенських гусарських полків із колишніх слобідських полків: Охтирський, Ізюмський, Сумський, Острогозький і Харківський. Ось як описує перетворення козаків на гусар український письменник Г. Ф. Квітка-Основ’яненко:

ГЕТЬМАН КУНИЦЬКИЙ
маловідома сторінка з історії українського козацтва

Гетьман Степан Куницький

    На превеликий жаль, навіть у об’єктивних історичних творах часом зустрічається історична неправда. Іноді вона лежить на поверхні, її легко одразу ж виявити і тоді вона не є небезпечною. Так, наприклад, у деяких наших літописах вказується, що ватажка козацького повстання Северина Наливайка поляки живцем спалили в мідному бику, хоча з достовірних джерел відомо, що його четвертували (так повідомляє польський хроніст І. Бєльський). Але іноді помилки бувають не такими вже безневинними, закрадаючись в історичний твір всупереч волі самого автора та формуючи у читачів явно хибне уявлення про той чи інший факт або історичний персонаж. Одна з таких помилок пов’язана з ім’ям гетьмана Степана Куницького.

Про Степана Куницького нам відомо небагато. Походив він із старовинного шляхетського роду Куницьких герба Драго-Сас. Свого часу служив у гетьмана Петра Дорошенка, який очолював Правобережжя в 1665-1676 роках. При цьому Куницький користувався особливою довірою у гетьмана. Про це свідчить хоча б той факт, що коли Дорошенко видавав свою дочку за племінника Лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного, сватання відбувалося саме через Куницького.